Школярі після канікул вийшли на навчання. А батьки та вчителі з жахом вдихнули повітря, в очікуванні випробувань, які в умовах війни, супроводжують учбовий процес.
Через відсутність світла, інтернету, велику кількість дистанційних занять, страждає якість освіти та дитяча психіка.
Як допомогти дитині здобути якісні знання та при цьому вберегти її здоров’я, кореспондентка сайту Златопіль розпитувала у психологині Інги Кузнєцової.
В умовах постійних негативних явищ, як обрати правильну форму навчання для дитини?
Інга: Якість освіти страждає через війну, відсутність світла, неможливість навіть дистанційно проводити уроки. Через мінливі умови навчання вчителі, батьки та діти стають більш роздратованими. А для дитини дуже важлива стабільність, тобто певний розпорядок дня: в один і той самий час прокидатися, йти в школу, приходити зі школи й сідати за уроки. Через складні умови, в дітей набагато менше шансів набути навичок самоорганізації і пристосуватися до певного режиму. Деяким дітям дистанційка не дуже підходить. Соціально активні, комунікабельні діти страждають через брак спілкування. Замкнені й тривожні діти втрачають навички спілкування, які вони набули за довгі роки. Ми всі знаємо, що увага сучасних дітей нестійка, а в умовах он-лайну дитина занурюється в комп’ютерне середовище, де вона відволікається від уроку на свої чати, тік-ток чи ігри.
Я: Часто на дистанційці діти не вмикають камери, щоб їх не бачили вчителі
Інга: Так, і через це навчальний процес стає неконтрольованим. А дитині, до виникнення в неї стійкої мотивації, дуже потрібний контроль. Разом з цим діти недостатньо спілкуються, мало виходять на вулицю та рухаються. Соціальна й фізична активація не відбувається і через це мозок страждає від нестачі кисню, руху, фізичної активності. Тож дистанційка для більшості дітей є фактором, що пригальмовує їх розвиток. Винятки складають старшокласники, які достатньо організовані, вмотивовані, мають досвід он-лайн навчання, та, окрім того, мають коло спілкування й активностей поза школою. Проте у молодших класах, коли надважливим є зоровий, фізичний та сенсорний контакт, дистанційка має дуже негативні наслідки. В багатьох дітей на недостатньому рівні формуються навички письма, читання, зв’язного мовлення. А це та база, через яку набуває знань дитина, впродовж усього періоду навчання. В результаті, дитина в 5-му класі читає по складах, погано пише, не сприймає інформацію на слух, не має зв’язного логічного мислення. На виході зі школи ми маємо людину, яка в подальшому не зможе здобувати освіту та знайти достойну професію.
Хіба що знову ж таки дистанційна форма роботи
Інга: Велика питома частина он-лайн-роботи також потребує цих навичок. Наприклад, програмування чи ведення блогів.
Особливо слід зробити наголос на важливості досвіду спілкування не лише з однокласниками, але й з вчителем. В початковій школі через спілкування з класним керівником, в дитини формується позитивний досвід комунікації з дорослими людьми й довіра до них. В середніх класах, завдяки досвіду взаємодії з різними вчителями-предметниками, дитина набуває досвіду спілкування й пристосування до людей з різними вимогами й характерами. Спілкування в онлайні цього соціального досвіду воно не дає.
Як можна вплинути на ситуацію і допомогти своїй дитині?
Інга: В цих умовах свідомими мають бути саме батьки, адже вони більш за все зацікавлені в розвитку своєї дитини. Вони повинні вимагати від школи й системи освіти забезпечення прав дитини на якісне навчання.
Та на жаль нинішня система освіти не в змозі вмотивувати дітей, навчити їх вчитися, а, іноді, навіть (якщо в дітей є певні складнощі з навчанням) оволодіти шкільними навичками: читанням, письмом, рахунком, зв’язним мовленням. За цих умов єдиний вихід, який я бачу для батьків – оволодівати знаннями, які дозволять підтримувати й допомагати дитині в навчанні. Деякі батьки зараз зайняли позицію, що це відповідальність самої дитини. Але щоб сформувати в дитини відповідальність і зробити її самостійною, має пройти деякий час, коли батьки працюють з дитиною й допомагають їй набути навичок самоорганізації.
Тобто дитина – це не вільна істота, яка гармонійно росте в вільних умовах?
Інга: Коли ми кажемо, що навчання дітей – це відповідальність дітей, то ми маємо показати дитині, що таке відповідальність взагалі. Якщо не показати дитині в молодшій школі, що таке відповідальність, а лише вимагати її від неї потім, то буде набута безпорадність і низька самооцінка. Тому що немає досвіду і допомоги.
А з боку школи як вчителі можуть допомогти?
Інга: Раніше на вчителях було більше відповідальності. Якщо дитина в 4-му класі не могла читати, то це було турботою школи, адже не навчив учитель. Залишали після уроків, допомагали. Зараз не буде ніхто переживати, якщо дитина не засвоїла матеріал, кожен сам за себе.
Світ змінюється і майбутнє за індивідуальною освітою.
Як не боятися змін і швидко пристосовуватися?
Інга: Аби допомогти дітям, батьки мають самі набувати знання. Зараз дуже багато модних тенденцій. Дитина навіть під час війни стає об’єктом наживи. Наприклад, з чотирьох років готують до школи і кожного дня примушують робити завдання, які відбивають бажання вчитися. Іноді батьки занадто тиснуть на дитину, а іноді- навпаки дають послаблення, жодним чином не контролюють і кидають напризволяще.
То потрібно чи ні готувати дитину до школи?
Інга: Підготовка до школи починається з того моменту, коли дитина народжується. Коли вона бере брязкальце – розвивається координація рука-око. Коли ходить по бордюру, розвивається її здатність в майбутньому сидіти рівно й тримати увагу. У ранньому дитинстві багато навичок набувається, коли батьки дають дитині багато рухатися, повноцінно творчо розвиватися. На жаль, цього не відбувається. Дитячі майданчики порожні, а про творчість забули, бо найвищим актом творчості вважається домалювати елементи в надрукованих заготовках.
Дитину не треба примушувати читати-писати з раннього віку, швидкість читання залежить від координації, розвитку вестибулярного апарату, від того, як вона може рухати очима. А посадити чотирирічного малюка вчитися читати – то він буде пручатися, плакати і до 6 років це буде невротично налаштована дитина. Треба щоб вона рухалася, крутилася, висіла до низу головою, розгойдувалася, грала в м’яч, повзала, займалася творчістю.
У батьків завжди безліч питань, адже всі переймаються, як в умовах війни і складної енергетичної ситуації все ж таки допомогти дитині отримати гарні знання та навички.
Інга: Для допомоги батькам, ми з колегою-нейропсихологом Ліаною Аніпченко створили інста-проект dz_bezproblem, де допомагаємо батькам в найактуальніших питаннях, які пов’язані з навчанням. Як підготуватися до школи, як допомогти в процесі навчання, як зробити щоб дитина стала більш організованою і сама почала робити уроки. Можна підписатися і отримувати інформацію, у вигляді текстів, гайдів, також задавати питання, які турбують. Нещодавно в нас був цілий інформаційний блок, присвячений нейропсихології формування почерку.
До речі про почерк, чи потрібно дитину вчити каліграфії?
Інга: Є прямий зв’язок між чітким писанням і мовленням. Покоління, в яких серед предметів була каліграфія, мали розвиненіші мовні центри, говорили більш складно, без шпаргалок. Каліграфічне письмо – це не самоціль, а один з етапів розвитку, яка дитина мусить пройти. Потім, якщо людина багато пише, почерк звісно змінюється, погіршується, букви стають менш розбірливими. Але на цей час навички мислення й мовлення вже сформувалися.
Якщо у вас виникли питання з приводу сучасного навчання, на які може відповісти психолог, звертайтеся за посиланням https://www.instagram.com/dz_bezproblem/. На цьому акаунті ви можете знайти багато корисної інформації.
А редакція сайту Златопіль від себе бажає батькам школярів витримки, сили духу й здорової психіки, щоб витримати всі випробування. Аби наші діти будували освічене, здорове суспільство у мирній країні!
Спілкувалася Альона Шендеровська
