У світовій кіноіндустрії найбільшим попитом користуються серіали про лікарів та поліцейських. Навколо цих професій завжди багато вигадок та фантазій, які іноді не мають нічого спільного з реальністю.
Кореспондентка сайту Златопіль вирішила привідкрити завісу містичності та розвінчати стереотипи й міфи у професії лікаря – патологоанатома . У цьому нам допомогла завідуюча відділенням патанатомії обласного клінічного онкологічного центру, лікар патологоанатом вищої кваліфікаційної категорії – Олена Царьова.
У відділенні патанатомії онкоцентру затишно, багато квітів і зелені та зовсім не моторошно – мінус один міф.
Пані, Олено, з яким стереотипом щодо вашої професії ви зустрічаєтеся найчастіше?
Що ми займаємося лише розтинами. У людей в головах патологоанатом – це той, хто здійснює розтини тіл, а те, що ми робимо зранку до вечора, насправді мало хто знає. А ми займаємося прижиттєвою діагностикою і встановленням діагноза. Це наша основна робота, яка займає 95% нашого часу.
Але труднощі пов’язані із специфічними запахами , травмуючими спілуваннями з рідними в вашій роботі реально існують
З шкідливого в нашій професії – це робота з реактивами: формалін, ізопропіловий спирт, спирт при фарбуванні звісно не корисні, але людина до всього звикає. Тим більше в нас весь день працюють потужні витяжки.
З приводу спілкування з рідними померлих, то дійсно складно, коли це неочікувано. Є випадки, коли людина помирає в післяопераційному періоді, чи на тлі повного благополуччя. Але це специфіка онкопацієнтів. Онкопатологія передбачає проблеми з кров’ю і тромбемболія є частим ускладненням, а це раптова і дуже швидка смерть. Коли людина хворіє довго – важко сприймати смерть, а тут складніше вдвічі. Особливо важко коли це молодь, коли чуєш в коридорі плач і ридання…
Коли ми говоримо лікар-патологоанатом, в мене виникає асоціація з суворим і міцним чоловіком у фартусі. На перший погляд не дуже жіноча професія. Як ви наважилися обрати цей фах?
В моєму дитинстві був популярним серіал про детективів «Слідство ведуть знатоки». Однією з героїнь була експерт-криміналіст Кібрід. Вона так мені подобалася, що я теж мріяла в майбутньому мати таку професію. Але після школи вступила в медінститут, а там не вчать на цю спеціальність, тому вирішила стати судмедекспертом. А у моєї подруги батько був судмедекспертом, він нас кілька разів водив на розтини і ми вирішили що це не для нас. І я обрала патанатомію.
А загалом, в Кіровоградській області більшість патологів – це жінки, чоловіків у нас небагато та й в інших областях така ж картина. Можливо ми, жінки, більш уважні та посидючі.
А чим відрізняється робота патолога від судмедексперта?
У нас йде акцентуація на хворобі, а у них на причині смерті, травмах, вони встановлюють чи мав місце злочин. Часто ми бачимо у детективних фільмах, що патолог працює в тому ж приміщенні що й слідчі. І детективи до нього постійно забігають, щоб з’ясувати щось про загиблого. Насправді це все виконує судмедексперт в судмедбюро.
Щоб перекваліфікуватися з патологоанатома на судмедексперта, потрібно півроку.
Скільки приблизно розтинів провели за життя?
За 25 років роботи їх було десь 500, але це не так багато. В обласній лікарні значно більше. По часу розтин тіла триває 30-40 хвилин.
Чи всі померлі підлягають розтину?
За новими вимогами, якщо родичі не мають претензій до медиків і є бажання забрати тіло, ми видаємо й без цього. Обов’язково підлягають розтину хворі, які знаходилися в лікарні менше доби, післяопераційні та інфекційні хворі. Якщо людина не пацієнт лікарні, а померла вдома то викликають поліцію, яка робить свої висновки і пише постанову, якщо потрібно. Це якщо сімейний лікар не видає лікарське свідоцтво про смерть. Для тих хто вмирає вдома це судово-медичне дослідження.
Ваша улюблена сфера в патанатомії. В чому полягає ваша основна робота?
Мені найбільш цікава онкологія – іноді такі сюрпризи бувають!
95% нашої роботи – це операційний та біопсійний матеріал, який проходить через онкоцентр. Це матеріали пацієнтів, які оперуються в нас і ті, які проходять через диспансерно – поліклінічне відділення. Оті шматочки тканин органів ми доводимо до стану скелець і вивчаємо їх під мікроскопом. Встановлюємо чи є чи немає рака, якщо немає, то що це тоді. Якщо є, то який він.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Жити потрібно тут і зараз”: Госпітальєрка з Кропивницького про сенси під час війни
Розкажіть про етапи роботи над біопсійним матеріалом
Спочатку матеріал нарізають на фрагменти тканин і кожен шматочок кладеться в окрему касету з номером. Точність діагноза залежить від якості аналіза, а якість аналіза залежить від якості реактива. Якщо неякісний реактив, то буде неякісний гістологічний препарат і по ньому щось сказати буде складно. Нам придбали два автоматичних гістопроцесори, щоб мінімізувати ручну роботу. Ми вносимо в нього реактиви і він нам видає фрагменти тканин, які заливаються в парафіновий блок. І вже з цього блока на мікротомах зрізають скельця, товщиною в мікрони, потім їх фарбують, щоб виявити де ядро в клітині, де цитоплазма. І це розноситься лікарям для встановлення діагноза.
Розглядаємо скельця, на яких кольорові плямки, різні за формою. Одні схожі на лапки тварин, інші на краплі чи ляпки. Але всі неповторні.
Чому такі різні візерунки отримуються?
Вони всі різні, бо різні матеріали: ось маленька папіломка на шкірі, а це велике утворення: ми його провели, розрізали а тепер будемо з’ясовувати під мікроскопом що ж воно таке. Це інша пухлинка – плямки всі унікальні, немає однакових. І коли нам приносять ці готові гістологічні препарати, ми з колегою дивимося і ставимо діагнози. Часто кажуть: йдіть в онко, там хороша апаратура. Але в будь-яку апаратуру дивиться людина, мікроскоп діагноз не видає. Під час роботи вмикаються всі знання, досвід та інтуїція – головне не пропустити. Тому наша робота дуже відповідальна. Буває що береш препарат, дивишся-дивишся і не знаєш що це, відкладаєш. І так тиждень-два, а потім приходить осяяння що це може бути. В нашій професії або бачиш або ні – це має бути покликання.
Коли встановлюєте діагноз то говорите пацієнту чи лікарю?
У нас є направлення від лікаря і ми тут описуємо макроскопічно, а потім те що бачимо під мікроскопом, віддаємо лікарю, а він вже спілкується з пацієнтом.
Діагностика на операційному столі. Це як?
Є в нас апарат для експрес-аналізу. Коли пацієнт знаходиться на операційному столі і стоїть питання зло чи доброякісна пухлина і про об’єм подальшої операції. Нам приносять частину органа чи орган і ми упродовж 20-30 хвилин говоримо діагноз. Це інтраопраційна або експрес діагностика, в нас її дуже багато, адже онкологія без інтеропераційної діагностики ніяк.
Скільки досліджень в середньому проводиться в лікарні?
На сьогодні 35 тисяч за 9 місяців. Це дуже багато. Робота над зразком може займати хвилину – дві, а може й два тижні. На сьогодні у патвідділенні онкоцентру працює два лікарі, п’ять лаборантів та дві молодші сестри і ми справляємося.
Знову зі стереотипного: паталогоанатом в нашій уяві такий собі соціофоб, навіть іноді соціопат, який ненавидить спілкування. А як насправді у вашій професії з комунікацією?
Спілкування для лікаря, навіть для патолога дуже важливе! У нас дуже тісна співпраця між лікарями різних спеціальностей. Бо іноді коли в нас сумніви, ми телефонуємо лікарю, який веде пацієнта, а він нам може щось підказати по історії перебігу хвороби. Нам не можна закриватися лише зі скельцями!
Ви якимось чином долучаєтеся до наукової роботи?
Наш онкоцентр бере участь в клінічних дослідженнях і ми звісно долучаємося до цих проєктів. Бо для таких досліджень, окрім крові пацієнта потрібні й фрагменти тканини для подальших досліджень і ми їх надаємо. Також один з лікарів центру писав наукову роботу по пухлинам гортані, то ми йому теж допомагали.
Як ви перезавантажуєтеся?
Раніше дуже багато в’язала, зараз вирощую квіти у дворі.
Вірите в Бога чи реінкарнацію, що душа може переселятися?
В Бога вірю, а щоб душа перелітала не бачила)
Спілкувалася Олена Шендеровська
