У кропивницькому Ліцеї імені Тараса Шевченка відбувся вечір-реквієм до Дня захисників та захисниць України.
Зокрема вся шана була спрямована на колишніх учнів закладу, які поклали свої життя, захищаючи країну, інформує Златопіль.
Владислав Онищенко, Владислав Борисенко, Володимир Кошовенко, Олександр Кравченко, Олег Стрілковський, Олександр Давидов – шестеро воїнів, шість доль, шість трагедій для їхніх рідних…
На подвір’ї ліцею зібралися педагоги, учні, рідні, друзі та побратими загиблих воїнів.
“Ми щодня втрачаємо наше майбутнє і маємо переосмислити ціну нашого спокійного дня, адже ворог піддає нас щодня тортурам і хоче знищити Україну та українців. Стан рідних, які втратили на війні батьків, синів, чоловіків – це стан нерозуміння: за що загинули діти, які мали стати науковцями, дорослі, які опікувалися дітьми та онуками? Я звертаюся до людей, які думають, що війна десь далеко. Поверніть свої голови, щоб побачити що ось вони, наші учні, які вже не поруч, а дивляться на нас зі світлин. Такі вшанування не потрібні загиблим, вони потрібні нам, живим, а їм треба наша пам’ять”, – завернулася до присутніх директор Ліцею імені Тараса Шевченка Галина Война.
Особливу атмосферу заходу створював музичний супровід, у виконанні оркестра 3-го окремого полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго.
Щемними були спогади рідних та близьких про кожного із захисників. Адже за словом «загиблий» стоїть цілий світ, який згас так рано…
“Олександр любив Україну, родину, домівку, життя. Він казав мені “кохана, я обов’язково повернуся, я хочу жити, хай без руки чи без ноги, але я виживу!” Але так не сталося…”, – каже Альона Кравченко – дружина Олександра Кравченка.
“Серед всіх п’ятикласник Саша дуже виокремлювався – високий, стрункий і завжди серйозний хлопчина. Я думала, що це наше футбольне або наукове майбутнє. У 18 років він пішов у військомат, спочатку його не брали, але потім його взяли в “Азов”. Він був дуже патріотичний, цілеспрямований і свій позивний «аналітик» отримав дуже заслужено”, згадує класний керівник Олександра Давидова – Лариса Горова.
“Після Влада залишилися теплі спогади, його Телеграм-канал, його вірші. Він був людина-бунтар, людина, яка мала чітку громадянську позицію. Його різнокольорове волосся, пісні, вірші… Він дуже багато лишив по собі, але мав лишити значно більше… Ми повинні перенавчити в першу чергу себе, якою величезною ціною дається нам наше сьогоднішнє життя”, – звернулася однокласниця та подруга Влада Онищенка – Марія Каширна.
“7 серпня 2023 року за багато кілометрів від Кропивницького ми проводили січовий табір і нам у Телеграм прийшла страшна звістка, що друг Красунчик загинув. Тоді весь табір зупинився, єдине що ми могли зробити-це провести урочисте шикування в пам’ять про нашого побратима. Він був не просто членом організації, а частиною великої січової родини. Ми втратили на війні ще одного нашого члена організації – Дениса Завіну. І багато січовиків зараз воюють на фронті, стримуючи російського ворога”, – каже в.о Кошового отамана ГО “Січ” Даниїл Агзамов про Влада Онищенка.
Після теплих спогадів всі присутні пов’язали на символічну експозицію янгола синьо-жовті стрічки.
Довідка:
Владислав Онищенко – народився 11 жовтня 2001 року. Коли почалася повномасштабна війна, хлопець був студентом 3 курсу факультету іноземних мов, у Львівському національному університеті імені Івана Франка за спеціальністю «Німецький переклад і міжкультурна комунікація». Був творчою особистістю. Захоплювався музикою та літературою. Писав вірші та пісні, грав у рок-групі, був активним членом скаутської організації “СІЧ”, де формувалася та зростала його любов до рідної країни. У військкоматі Владислав був уже 24 лютого. На той момент йому відмовили у службі, але юнак доєднався до добровольців територіальної оборони у Львові. У березні 2022 року долучився до добровольчого батальйону «Реванш». Був у найгарячіших точках: Енергодар, Бахмут, Запорізький напрямок. Брав участь у форсуванні Дніпра, захопленні та розчищенні плацдарму на Херсонщині. Загинув разом із побратимами на водному мінному полі в Херсонській області 6 серпня 2023 року.
Володимир Кошовенко – народився 19 червня 1962 року – активіст, учасник Євромайдану, з 2014 брав участь в АТО на території Донецької та Луганської областей, у складі 57 ОМБ. 24.02 22 року пішов захищати країну. Створив благодійний фонд «Ветеран», який і досі допомагає військовим по всій території України. Загинув 12 лютого 2024 року.
Олександр Кравченко – народився 28 грудня 1981 року. З перших днів добровільно став до лав ТрО, потім до ЗСУ.
Служив водієм-електриком стрілецького взводу. Опікувався хворою матір’ю. Після початку великої війни зустрів кохану дівчину, з якою побрався в липні 2023 року. 20.08.23 загинув в Бериславському районі Херсонської області.
Олег Стрілковський – народився 18 вересня 1986 року З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став до лав Збройних Сил України. Служив на посаді гранатометника.
Загинув 23 березня 2024 року на території Херсонської області, під час виконання бойового завдання.
Владислав Борисенко – народився 17 червня 1997 року в Кропивницькому. З початку повномасштабного вторгнення приєднався до лав оборонців Кропивницького та вступив до міської дружини, а згодом вступив до лав Збройних Сил України. Брав участь у боях за південь України. Мав звання молодшого сержанта та служив на посаді командира відділення.
Владислав загинув 19 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання.
Олександр Давидов – народився 18 березня 2003 року в Кропивницькому. Навчався у Малій академії Наук у секції “Правознавство” та був учасником команди ліцею, яка була переможцем турніру юних географів, був призером турніру юних правознавців. Олександр Давидов, бувши студентом другого курсу спеціальності “Політологія” філософського факультету університету ім. Тараса Шевченка, з перших днів повномасштабної війни пішов у київську тероборону, опісля взяв академвідпустку — і воював на фронті. Загинув 20-річний боєць 8 травня від кулеметної черги, штурмуючи ворожу позицію біля міста Часів Яр Бахмутського району.
